Крути - бій за майбутнє!
Сто три роки тому, 29 січня 1918 року, відбувся бій під Крутами. Тоді близько 400 курсантів і студентів стримали наступ на Київ майже чотиритисячної армії більшовиків.
Членами прес центру було розроблено брошури "Крути - бій за майбутнє"
Бій під Крутами відбувся на залізничній станції «Крути» в сучасній Чернігівській області, за 130 кілометрів від Києва. Тривав він понад п'ять годин.
Загін із курсантів, студентів та гімназистів зійшовся у нерівному бою з багатотисячною армією Михайла Муравйова. 27 юнаків потрапили після бою в полон до більшовиків та були страчені.
Затримка просування армії Муравйова дала можливість укласти Берестейський мирний договір, що означав міжнародне визнання української незалежності.
«Сумно дзвенів плач старенької матері, що охопила труну сина та змочувала її слізьми....Невтішно ридала жінка по мужу...Плакала сестра за братом...Схилившись ішли батьки мовчазні, пригнічені... Нема сили спинити сльози, нема сили чути, дивитися. Скільки борців полягло! Скільки могил по Україні! Щодень нові...Тисячі їх»...
Так писала київська газета «Боротьба» 21. березня 1918 року з приводу похорону забитих під Крутами.
Серед численних тяжких подій, серед незлічених жертв українського народу в його боротьбі з большевицькою московщиною, були події особливо трагічні, були жертви яких не можна забути. Не забудеться трагедія під Крутами, що увійде в історію як українські Термопілі. Не загладяться в пам’яті учасників її образи борців, які свідомо йшли на смерть за рідний край, вимощуючи кров’ю і кістками шлях до його державности і волі. То про них співається:
«Душу й тіло ми положим
За нашу свободу,
І покажем що ми браття
Козацького роду».
Спогади Демида Бурко, учасника бою під Крутами.
З числа забитих встають у згадках: Хорунжий Василенко (ім’я не пригадується) чотар Северин Боженко; чотар Недава (ім’я не пригадується); імена забитих борців із Студентського куреня, за відомостями зібраними під час похорону: студенти Київського університету: Юрій Стемпковський, Микола Гуленко, Петро Отроковський та Ігор Геращенко, син протоієрея з Полтавщини; студент з Львівського університету Василь Семець, студент Петербурзького університету Петро Крамаренко, родом з Умані, студенти Київського політехнікуму Омелько Попович – член Центральної Ради, родом з Полтавщини; три рідні брати Грущеки, старший з них Олександер – студент Київського університету; артист Київського «Молодого Театру», член Центральної Ради.
Інших усіх імена Ти, Господи, відаєш...
Вічна пам’ять і слава борцям за волю України!
Голос Полтавщини. – 1942. – Ч. 5. (23). – 15 січня. – С. 2